Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року місто Київ К/9991/50815/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Чалого С.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою виконавчого комітету Житомирської міської ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, викладене в протоколі №13, в частині передачі житла (АДРЕСА_1) спадкоємцям колишнього власника реабілітованої ОСОБА_4; рішення виконкому Житомирської міської ради від 15.01.2004 №21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду» та скасування рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 №15 в частині повернення спадкоємцям реабілітованої ОСОБА_4 зазначеного будинку.

Постановою Богунського районного суду міста Житомира від 16 липня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року постанову Богунського районного суду міста Житомира від 16 липня 2009 року скасовано; прийнято нову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано п.1 та п.4. рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, викладене в протоколі №13; скасовано рішення Житомирської міської ради від 15.01.2004 № 21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду»; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі виконавчий комітет Житомирської міської ради із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Житомирської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, яке викладене в протоколі №13, задоволено заяву спадкоємців реабілітованої ОСОБА_4/ОСОБА_9 про повернення їм конфіскованого у останньої майна, а саме АДРЕСА_1, після його звільнення мешканцями при наданні їм квартир. Таке ж рішення за №15 фактично продубльовано комісією з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради народних депутатів на засіданні Комісії від 01.02.1993.

На підставі зазначених рішень 15.01.2004 виконавчим комітетом Житомирської міської ради прийнято рішення №21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду", яким зокрема вирішено: відмітити, що відділом приватизації державного житлового фонду всупереч рішенню комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради народних депутатів приватизована квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_2, що суперечить Закону України "Про реабілітації жертв політичних репресій на Україні"; виконавчому комітету міської ради звернутися з позовною заявою в Богунський районний суд м. Житомира по питанню скасування приватизації названої квартири; взяти до уваги, що приватизації названої квартири здійснена колишніми працівниками відділу приватизації державного житлового фонду; контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Кутишенка С.І.

Вказуючи на протиправність зазначених рішень, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції із посиланням на положення статті 5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", згідно з якими вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою, виходив з відсутності підстав для скасування оскаржуваних рішень.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування п.1 та п.4. рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, викладене в протоколі №13, та скасування рішення Житомирської міської ради від 15.01.2004 № 21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду», виходив з протиправності оскаржуваних рішень як таких, що прийнято без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення.

Відмовляючи в частині задоволення позову про скасування рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 №15, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є листом відповідача, а не правовим актом індивідуальної дії, у зв'язку з чим не породжує для позивача прав та обов'язків.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтю 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, викладене в протоколі №13 в частині, що стосується позивачів, у той же час вказує на помилковість позиції суду щодо протиправності рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15.01.2004 №21.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" вилучені будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок незайнятий, а майно збереглося) повертаються реабілітованому або його спадкоємцям натурою. При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.

Згідно з пунктом 9 постанови Верховної Ради України від 24.12.1993 №3812-XII "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" можливість повернення реабілітованому будинку (його частини) в натурі вирішується з урахуванням конкретних обставин: правомочного проживання там громадян, більшого порівняно з його вартістю розміру затрат на перебудову, потреби у продовженні його використання для соціальних потреб (дитячих закладів, лікарень тощо).

Не можуть бути повернені жилі будівлі, будинки реабілітованому (його спадкоємцям першої черги), якщо первинному набувачу вони були передані правомірно і знаходяться у його власності або перебудовані у нежилі будівлі чи суттєво перебудовані.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.05.1950 між Житомирським міськжитлоуправлінням та ОСОБА_8 укладено договір найму жилого приміщення в будинках місцевих рад, а саме: в будинку АДРЕСА_1 для проживання в ньому наймача та членів його родини.

Судом апеляційної інстанції також зазначено, що згідно з поясненнями ОСОБА_2, він разом з родиною після смерті його батьків продовжував проживати у вказаному будинку.

За вказаних обставин, зважаючи на правомірність проживання родини ОСОБА_2 у АДРЕСА_1, а також враховуючи тривалість такого проживання, виходячи з положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо протиправності рішення Житомирської міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 16.12.1992, викладене в протоколі №13 в частині, що стосується позивачів (пункти 1 та 4), як такого, що прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для позивачів і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення.

У той же час, колегія суддів не погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо протиправності рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15.01.2004 №21.

Так, відповідно до частин шостої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Оскаржуване рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15.01.2004 №21 не породжує для позивачів будь-яких прав та обов'язків; не містить положень щодо скасування правових актів індивідуальної дії, які були б прийняті по відношенню до позивача, та містить лише положення, прийняті виконавчим комітетом Житомирської міської ради на реалізацію власних повноважень, у тому числі організаційно-координуючих. За вказаних обставин, позиція суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для захисту прав позивачів шляхом скасування вказаного рішення є помилковою.

Одночасно з викладеним, зважаючи на те, що рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Житомирської міської ради від 01.02.1993 №15, копія якого була надана відповідачем на вимогу суду апеляційної інстанції, за своєю правовою природою є листом на адресу завідуючого відділом приватизації житла Житомирського міськвиконкому, колегія суддів погоджується із позицією суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для його скасування як такого, що не є правовим актом індивідуальної дії, та не породжує для позивача прав та обов'язків, які могли б бути об'єктом захисту.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що обставини у справі встановлено повно та правильно, а судове рішення є помилковим лише в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 15.01.2004 №21, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині із постановленням ву вказаній частині нового, про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу виконавчого комітету Житомирської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року змінити, скасувавши в частині задоволення позову про скасування рішення Житомирської міської ради від 15.01.2004 № 21 «Про відміну розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду».

У вказаній частині у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: